27/05/2026
На узбіччі державних інтересів: як реформа позбавила Україну профілактичного біологічного захисту.
«Найкраща медицина — це та, яка запобігає хворобам, а не та, яка їх лікує», — Микола Пирогов.
Реформування системи охорони здоров'я в Україні, ключовим етапом якого стала раптова ліквідація та подальша хаотична перебудова Державної санітарно-епідеміологічної служби, призвело до виникнення глибоких системних прогалин у системі національної безпеки. Серед багатьох занедбаних напрямків чи не найбільшою руйнацією відзначився занепад сфери профілактичної дезінфекції. Цей критично важливий розділ протиепідемічної роботи, головним завданням якого є тотальне знищення збудників небезпечних інфекційних хвороб у середовищі життєдіяльності людини ще до моменту виникнення перших ознак спалахів, фактично залишився на глибокому узбіччі державних інтересів. Процес трансформації профільних відомств відбувався поспіхом, без будь-якого стратегічного планування, що призвело до повної втрати інституційної пам'яті, утилізації унікальної матеріально-технічної бази та розпорошення кадрового потенціалу, який десятиліттями обслуговував і розвивав цю специфічну сферу. Сучасна держава майже повністю змістила фокус уваги на екстрене реагування, госпіталізацію та дороге лікування вже наявних патологій і масштабних захворювань, грубо проігнорувавши базове, фундаментальне правило класичної медицини: запобігти хворобі та знищити її в зародку значно легше, безпечніше та фінансово дешевше, ніж місяцями боротися з її руйнівними наслідками для суспільства. В процесі нескінченного реформування за цей напрямок просто забули, легковажно викресливши його зі списку стратегічних пріоритетів національної безпеки та життєзабезпечення країни.
Фінальним і найбільш нищівним акордом у цьому деструктивному процесі стала практично повна, повсюдна ліквідація раніше успішної системи госпрозрахункових профдезвідділів та обласних об’єднань профілактичної дезінфекції і виведення їх з підпорядкування МОЗу. Ця розгалужена мережа спеціалізованих структур упродовж багатьох років функціонувала як ідеально злагоджений, повністю автономний і високоефективний механізм. Унікальність моделі полягала в тому, що ці підрозділи не потребували постійних фінансових дотацій, адже самостійно заробляли кошти на своє існування та модернізацію шляхом надання послуг підприємствам, установам та організаціям але при цьому гарантували замовникам і державі біологічну безпеку цілих макрорегіонів через регулярні, глибоко професійні та науково обґрунтовані обробки територій та інфраструктурних об'єктів. Миттєве знищення цієї управлінської та виконавчої вертикалі, разом із позбавленням її профільного медичного кураторства з боку Міністерства охорони здоров'я, призвело до повної втрати координації, руйнації системи моніторингу та ліквідації єдиних, обов'язкових для всіх стандартів проведення дезінфекції, дезінсекції та дератизації на державному рівні. Замість логічної модернізації цих унікальних підприємств, які мали у своєму розпорядженні спеціалізовану техніку, атестовані лабораторії та ексклюзивні ліцензовані препарати тривалої дії, держава обрала шлях сліпого демонтажу. Руйнуванням централізованої системи управління країна за один день позбавила себе дієвого й жорсткого нагляду за якістю, своєчасністю та регулярністю проведення таких робіт у громадських місцях масового скупчення людей, закладах освіти, дошкільних установах, на харчових підприємствах, комунальному транспорті та в індустрії гостинності, що автоматично відкрило ворота для внутрішніх інфекційних загроз.
Парадоксальність, абсурдність і цинізм нинішньої ситуації в охороні здоров'я полягають у тому, що новостворені Центри контролю та профілактики хвороб МОЗ України (ЦКПХ), маючи повноцінне, гарантоване державне фінансування з бюджету країни, сьогодні офіційно надають послуги з профілактичної дезінфекції виключно на платній основі. Держава, замість утримання, захисту та розвитку колишніх самоокупних госпрозрахункових структур, пішла шляхом тотальної комерціалізації бюджетної сфери. Замість реального практичного контролю та безперервного протиепідемічного захисту населення, ЦКПХ зосередилися на проведенні інформаційних кампаній та лекцій з гігієни, а всю практичну дезінфекційну і не тільки роботу перевели на комерційні рейки. Використовуючи прямі державні ресурси, безкоштовні для них капітальні будівлі, комунальні комунікації та дороговартісне обладнання, придбане за кошти платників податків, ці центри цинічно вийшли на ринок комерційних послуг як повноцінні бізнес-гравці. Прагнучи монополізувати фінансові потоки, вони досить часто штучно і радикально занижують ціни на свої послуги, займаючись відвертим демпінгом. Такий економічний тиск з боку потужної державної машини, яка апріорі прикрита стабільним бюджетним фінансуванням і не несе витрат на оренду чи податки на загальних підставах, ставить ті нечисленні госпрозрахункові профдезвідділи, що ще якимось неймовірним дивом залишилися на плаву, на межу повного фізичного виживання, остаточно позбавляючи їх можливості чесно конкурувати, утримувати бази та заробляти мінімальні кошти на власне існування.
Паралельно з цим штучний вакуум і відсутність державного ліцензування спровокували хаотичний, лавиноподібний та абсолютно неконтрольований вихід на ринок сотень приватних компаній, фірм-одноденок та випадкових підприємців без жодного досвіду роботи у сфері профілактичної дезінфекції. По суті, відбулася вимушена, але абсолютно дика заміна класичної радянської та європейської моделей профілактики на західне поняття пест-контролю (pest control) — управління чисельністю шкідників. Проте, якщо у розвинених країнах сучасний пест-контроль є високотехнологічною, науково місткою індустрією екологічного моніторингу та безпеки, інтегрованою у міжнародні стандарти якості НАССР (HACCP), то у вітчизняних реаліях це перетворилося на спорадичне усунення наслідків біологічних загроз замість їх системного запобігання. Головна ж помилка такого підходу полягає в хибному переконанні, ніби капіталістичний ринок здатний самостійно врегулювати цю сферу. Проте ринок за своєю природою не повинен і просто не може гарантувати біологічну безпеку країни. Мета будь-якого приватного бізнесу — це виключно отримання максимального прибутку та мінімізація власних витрат, тоді як національна епідеміологічна безпека вимагає колосальних інвестицій у планові, часто фінансово збиткові, але стратегічно необхідні заходи. Як наслідок, профілактична дезінфекція сьогодні перекладена переважно на плечі приватного бізнесу та балансоутримувачів житлових будинків, які в умовах економічної кризи нерідко відверто економлять на безпеці громадян через тотальний брак фахових знань, профільного персоналу чи елементарних грошей. Держава повністю і безповоротно втратила будь-які важелі контролю за якістю та безпекою таких послуг. Приватний сектор у гонитві за надприбутками часто використовує найдешевші, токсичні або сертифіковані лише на папері хімікати, а самі маніпуляції та обробки проводяться персоналом без належної кваліфікації, без дотримання правил експозиції, необхідної концентрації та хімічних дозувань. Більш того, комерційні структури та державні центри (ЦКПХ) на платній основі працюють виключно там, де це фінансово вигідно та обіцяє швидкий прибуток, повністю ігноруючи планову, рутинну профілактику у хронічно збиткових, але стратегічно важливих комунальних секторах. Мова йде про затоплені підвали житлових багатоповерхівок, стихійні та офіційні міські сміттєзвалища, каналізаційні колектори чи занедбані міські рекреаційні зони. Таким чином, тотальний перехід ринку у комерційний сектор повністю зруйнував сам фундаментальний принцип безперервного профілактичного бар'єру, перетворивши системний інструмент захисту на зону персональної відповідальності окремих комерсантів та хаотичного бізнесу.
В цю картину загальної управлінської плутанини та колізій реформи вносить свій деструктивний внесок і нинішня роль Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужби). Створена шляхом злиття різних контролюючих органів, ця гігантська інспекційна структура у процесі реформування отримала частину функцій колишньої санепідслужби, зокрема державний нагляд за дотриманням санітарного законодавства. Однак на практиці Держпродспоживслужба опинилася відірваною від безпосередньої медичної протиепідемічної вертикалі, оскільки не підпорядкована МОЗу. Її роль у питанні профілактичної дезінфекції сьогодні звелася виключно до функцій наглядового органу, який лише реєструє санітарні порушення та застосовує адміністративні стягнення. Інспектори служби спроможні лише виписати штраф або накласти припис на об'єкт, де вже виявлено антисанітарію, проте відомство не має жодних виконавчих чи практичних важелів для організації та проведення рутинної, превентивної обробки територій. Більш того, штучне розмежування повноважень між Держпродспоживслужбою та новоствореними центрами ЦКПХ породило абсурдну бюрократичную ситуацію: одні контролюють, інші торгують послугами, а єдиного державного органу, який би відповідав за фінансоване бюджетом практичне і суцільне знезараження, просто не існує.
Ще одним тривожним і надзвичайно небезпечним наслідком знищення професійної вертикалі, відсутності координації між відомствами та викривлення суті пест-контролю стало абсолютно безконтрольне, хаотичне використання небезпечних хімікатів проти гризунів — родентицидів (або ратицидів) сумнівної якості, які сьогодні масово продаються буквально на кожному базарі, в підземних переходах чи навіть на полицях звичайного супермаркету. Раніше використання сильнодійних отрут проти щурів та мишей було суворою прерогативою фахівців профдезвідділів та обласних профдезоб’єднань, які чітко розраховували дозування, норми розкладання приманок та застосовували антидоти у разі потреби. Тепер, за відсутності планових безкоштовних обробок з боку держави, пересічні громадяни та керівники дрібних об'єктів змушені купувати на ринках чи в найближчому супермаркеті родентициди невідомого походження, де концентрація діючих речовин часто перевищує всі допустимі санітарні норми. Таке масове та дилетантське застосування сильних ратицидів на вулицях, у підвалах та житлових масивах створює пряму загрозу масштабних отруєнь домашніх тварин, птахів, а також несе смертельну небезпеку для маленьких дітей. Крім того, неконтрольоване розсипання дешевих базарних чи магазинних препаратів з заниженою концентрацією діючої речовини призводить до зворотного ефекту: у гризунів стрімко виробляється генетична стійкість до хімікатів, що робить майбутні спроби очистити міста від шкідників ще складнішими та дорожчими.
Це безпосередньо виливається у катастрофічні наслідки для санітарно-епідемічного стану міст та селищ. Через відсутність регулярної, суцільної дератизації та дезінсекції, які раніше проводилися профдезвідділами одночасно по всьому периметру населених пунктів, українські міста стикаються із небаченим підйомом чисельності небезпечних гризунів та комах.
Щурі та миші, які є природними резервуарами та переносниками смертельних хвороб, таких як лептоспіроз, туляремія чи сказ, безперешкодно мігрують із занедбаних підвалів та сміттєвих колекторів до житлових масивів, дитячих майданчиків та закладів громадського харчування. Приватний точковий обробіток окремих квартир чи офісів лише змушує шкідників тимчасово переміщатися сусідніми приміщеннями, не зменшуючи їхню загальну популяцію. Брак професійної дезінфекції відкритих водойм та лісопаркових зон призводить до масового розмноження кліщів та комарів, що суттєво підвищує ризики інфікування населення хворобою Лайма та іншими трансмісивними інфекціями.
Тобто, усунення держави від фінансування безкоштовної суцільної профілактики вже сьогодні закладає міну уповільненої дії під здоров'я нації.
Іншим критичним, майже непоправним наслідком цієї реформи стало стрімке, незворотне вимивання високопрофесійних кадрів — лікарів-дезінфектологів, досвідчених епідеміологів. їх помічників та інструкторів-дезінфекторів, чий унікальний практичний досвід формувався та передавався поколіннями в стінах ліквідованих державних структур. Через повне знищення профільної вертикалі, відсутність логічних кар'єрних перспектив та критично низький престиж професії талановиті молоді фахівці взагалі не йдуть у цю галузь, а вітчизняна система підготовки та підвищення кваліфікації нових спеціалістів медичного профілю практично повністю нівельована і знищена.
Дійшло до того, що підготовкою та сертифікацією фахівців з пест-контролю наразі змушені займатися громадські організації. Оскільки держава самоусунулася від створення єдиних освітніх стандартів у цій сфері, саме профільні громадські об’єднання та асоціації взяли на себе місію хоч якось структурувати ринок, проводячи курси, семінари та внутрішню атестацію для комерційних дезінфекторів. Проте, попри всі зусилля активістів, такі сертифікати не мають сили державних дипломів та загальнонаціонального юридичного статусу, що залишає сферу освіти в пест-контролі фрагментарною та залежною від доброї волі самого бізнесу.
Сьогодні в окремих куточках регіонів усе ще працюють поодинокі ентузіасти старшого віку. Вони, мов останні з могікан, тримають цей оборонний рубіж біологічної безпеки виключно на власному сумлінні, старому гартові та безмежній відданості своїй справі. Ці люди намагаються з останніх сил зберегти крихти унікальних практичних знань, методик та рецептур в умовах жорстокого, штучного економічного тиску, тотального дефіциту сучасного обладнання та поступового витіснення з ринку комерційними гігантами.
Проте, очевидно, що самотніх зусиль цих нечисленних ветеранів праці та громадських ініціатив катастрофічно замало для масштабу забезпечення безпеки всієї країни. У часи нових глобальних інфекційних викликів, тривалих воєнних загроз, руйнування критичної водопровідно-каналізаційної інфраструктури та стрімкого ризику поширення стійких до будь-яких ліків мікроорганізмів, Україна ризикує найближчим часом залишитися взагалі без фахової експертизи в царині біологічного та епідеміологічного захисту.
Профілактична дезінфекція має негайно, без жодних зволікань повернутися в інструментарій та пріоритети державної політики, отримавши чітке фінансування та суворий нагляд. Адже без системного, професійного та безперервного знезараження простору навколо нас будь-яка інша медична чи соціальна реформа буде абсолютно безсилою та приреченою на поразку перед першими ж новими хвилями масштабних епідемій та раптовими спалахами смертоносних інфекцій.
Таким чином, нинішній катастрофічний стан сфери профілактичної дезінфекції в Україні є наочним і дуже небезпечним свідченням глибокої системної кризи, викликаної непродуманою децентралізацією та тотальною комерціалізацією тих галузей, де мав би панувати виключно суворий, безкомпромісний державний інтерес. Руйнація колись злагодженого, ефективного та фінансово спроможного госпрозрахункового механізму обласних об’єднань та профдезвідділів, а також цинічний вихід на ринок бюджетних установ під виглядом звичайних комерційних бізнес-структур не просто знищили здорову конкуренцію на ринку послуг, а повністю оголили та ліквідували цілі стратегічні пласти епідеміологічного захисту населення. Штучний економічний тиск, витіснення та вимивання з професії останніх висококласних фахівців, а також засилля на стихійних ринках небезпечних кустарних отрутохімікатів стали прямим і логічним наслідком того, що профілактику як явище взагалі викреслили з розряду фундаментальних обов'язків влади перед власним суспільством.
Відновлення цієї унікальної служби в її первинному, монолітному вигляді, повернення їй статусу повністю незалежного, жорстко контрольованого державними стандартами інструменту біологічної безпеки — це єдиний реальний шлях запобігти невідворотній санітарній катастрофі, яка в умовах сучасних руйнівних викликів та воєнного стану стає для українських міст дедалі реальнішою та ближчою загрозою.
Якщо держава негайно не перегляне своє фінансове та організаційне регулювання, повернувши дезінфекційну справу під свій повний патронат та забезпечивши її безкоштовність для стратегічних комунальних об'єктів, то вся система охорони здоров'я дуже швидко захлинеться під тиском нових внутрішніх спалахів, проти яких сучасна терапевтична медицина виявиться абсолютно безсилою.
Час безжально і невідворотно спливає, і разом із кожним втраченим роком безповоротно йдуть у минуле останні живі носії унікальних практичних знань, які ще чітко пам'ятають, що таке справжній, системний та безперервний біологічний захист великої країни.
Коли врешті-решт закриються двері останнього скромного кабінету, де всупереч ринковому хаосу, бідності та штучному демпінгу досі працював старий, відданий своїй присязі лікар-дезінфекціоніст, українська держава опиниться абсолютно беззахисною і сам на сам із агресивним мікросвітом, який не знає жодних комерційних компромісів, не укладає бізнес-угод та ніколи не зважає на брак фінансування чи бюрократичні колізії реформ.
Наївне, дилетантське сподівання можновладців на те, що приватний ринок пест-контролю, зміщення діяльності ЦКПХ суто в площину паперової санітарної освіти, відірваність Держпродспоживслужби від практичного знезараження середовища, стихійне застосування побутових родентицидів та ратицидів, куплених у переходах чи супермаркетах, фірми-одноденки чи купівля дорогих закордонних ліків у лікарнях зможуть самостійно зупинити природні, стихійні спалахи інфекцій у підвалах та на вулицях, миттєво розіб'ється вщент при першому ж серйозному випробуванні інфраструктури на міцність.
Весь життєвий простір, у якому ми щодня перебуваємо, працюємо, їздимо у транспорті та виховуємо майбутні покоління дітей, критично потребує щоденного, системного, невидимого для ока, але глибоко професійного захисту, адже ціною за байдужість, чиновницьке невігластво та повне забуття у цій специфічній сфері завжди стає найдорожче — здоров'я та людські життя, які неможливо повернути назад жодними фінансовими компенсаціями.
